Дім

Вдома завжди було легко. Рідне оточення пахло добром. Стара хата. Розмальований паркан. Подвір'я, де завше вирують клопоти. Кльоцик - наш пес, прив'язаний до ціпка, малий веселун. Живе в своїй буді, призвичаївся до сільських умов, та й радіє хутким дням, особливо влітку. Лащиться, припадає до ніг, вимагає уваги. Ніжиться на сонці, вигинається, засинає під музику променів.
Кімнати напічкані усячиною. Багато батькових речей. Мама їх не чіпала - оберігала цінні спогади.
- Радчику, підійди-но, - останнім часом мама часто говорила зі мною. Про будь-що. З теплом вдивлялась у контури обличчя, огортала ніжністю та любов'ю. Мені пощастило з нею. Лихі часи не забрали її світлої, надихаючої віри. - Давай поговоримо. Справ завше вдосталь, та вони почекають до завтра...