понедельник, 31 июля 2017 г.

Писати. Щастя

О, як я обожнюю писати! І як скучила за неповторним драйвом, коли подобається те, що виходить "з пера". Коли думка вільно тече. Коли слово чіпляється за інше слово, й текст хутко наростає абзацами. Коли гадки не маєш, як далі закрутиться сюжет - просто потехеньку нанизуєш описи-діалоги-події. Оголюєш серце, вичерпуєш напій душі, виливаєш останні, найцінніші краплини, щоби невдовзі знову сповнитись свіжістю. Вигинаєш несподівані крюки пригод, й дивуєшся сам собі: "Ти ба, непогано вийшло!" Легенька посмішка з'являється на обличчі. Така тоненька - письменницька. Запалена нетлінним вогником зсередини. А далі лиш стає цікавіше. Незавершене письмо починає кликати. Манити розчерком пера, волати: "Агов! Ну агов же ж, розпускається квітка твого новітнього послання! Вперед, бо це потрібно тобі. Й, повір, потрібно буде людям". Сідаєш за писанину. А до цього постійно про неї думаєш. В голові розгортаються епопеї. Найкраще - коли не можеш зупинитися. Відчуваєш: "Ще є запас. Вичерпуй, не залишай на завтра. Наступного дня все зміниться. Віддай свій максимум сьогодні". Віддаєш. Ні грама про це не жалкуєш. Ростиш свою дитяту. Плекаєш дарунком слова. 
Письмо добігає кінця. Творчість перетворюється в цілковиту насолоду. Драйв наростає. Шнурочки сюжету сплітаються ідеально. "Евріка!" - тексти немов пишуться самі по собі. "І де беруться ці думки та ідеї? Невже це все від мене?" Щастя.

Морехід Остромисла

Про морехід Остромисла та нічні пригоди мрійниці Тині #натхненняписати
Тиня гортала сторінки старої, потріпаної книги, що пахла величчю. "Такі великі літери, - думала двічина. - Закручений шрифт, приємний на дотик папір". Вона любила такі книги, гортала з захопленням. Надавала свободу уяві. Відчувала написане серцем, мандрувала у часі та просторі разом з кожною яскравою ілюстрацією. 
Корабель Остромисла. Той, що безстрашно пронизує хвилі. Надихається світлим вітром. Легким, що несе благословіння. Корма прикрашена дивовижним зображенням яскравої квітки. Цей корабель завжди приносить надію. Трюм завантажений незвіданими подарунками, що невдовзі стануть життєвими чудесами. Дари вготовані знедоленим, які не втратили віри й любові. Беззахисним, які продовжують цінувати життя та триматись за нього. Тим, хто зіткнувся з образою, несправедливістю, та не перестав плекати в душі добро.
Тиня мріяла одного чудесного дня побачити морехід Остромисла. Вона уявляла, як стрімко мчить у такт хвилям на дивовижному судні, радісно посміхається, милуючись різноманіттям вод та вбираючи в душу голоси вільних просторів. Бездонні океани - очі дівчини виблискували затишком книги. Час наодинці з собою був теплим, незабутньо-казковим.
- Золотий компас.
Нова розкішна ілюстрація видавалась об'ємною. Дивовижна річ миттєво прикувала до себе проникливий погляд. 

- Золотий компас вказує вірний шлях, допомагає відрізнити істинність від підробки, нагадує про головне, прояснює думки.
Тиня проводила пальчиками по витонченим стрілкам, немов крутила їх, змінюючи курс з заходу на схід, з півночі на південь. Намагалась запам'ятати запах диво-фарб. "Хто зна, може, колись, я зможу побачити цю особливу річ, доторкнутися, випробувати чудесні можливості, - зітхала мрійниця. - Якби в мене була ця штука, лишень вона - це було б цілковите щастя. Якби з усієї книги великий Остромисл дозволив обрати всього один незвичайний дар, я попросила б золотий компас..."
Моторошний стукіт в віконне скло перервав світлі роздуми. Настирний, багатократний, немов дріб старого гороху. Від нього кров застигала в жилах. Дівчина принишкла. Серце збуджено відбивало ритм.
"Хто це може бути?"
Жодних варіантів в голові. Так стукати міг тільки чужак.
Можливо, лавандове палахкотіння світильника приманило сторонній погляд. Але, хто б наважився на беззмістовний нічний візит?
"Хто?"
Тиня обережно вдивлялася в нічне скло. Важко було щось розгледіти. Ніякого руху. Підозріла тиша. І...
- Ах!!!
В очах раптом потьмяніло. Тіло зм'якло, руки звело судомою. Різкий ворожий рух обдав холодом зсередини. Силует за вікном, що не мав обличчя, насмерть перелякав книжкову дослідницю. Незвідане ввірвалось в затишний дім, так що від страху дівчина не наважувалася навіть дихнути.
"Що зараз буде?", - шалена напруга відчувалася в усьому тілі. Тиня дослуховувалась до гудіння вітру.

Вечер на море

Вечер на море. Распахнутое деревянное окно с противомоскитной сеткой. Приятная прохлада. Негромкие фоновые сверчки. Соседская музыка - интересный кавер "Кукушки" Цоя. Уличные разговоры. Доносящийся издалека шум волн. И снова сверчки-сверчки. 
Музыка затихает. Волны накатывают отчетливей. Я чувствую, что люблю. Эту жизнь, внезапный ностальгический порыв. Люблю быть в это время именно в этом месте. Чувствовать. Вспоминать. Говорить со своею душой. И любить. До головокружения. Жизнь. Бога.

Сільські моторошні пригоди

То була бесідка в старому сільському парку, недалеко від кладовища. З плином років територія померлих тіл все більше розросталася, аж поки парк не став її частиною. Хлопцям цей факт не здавався лячним. Бесідка служила звичайним місцем хуліганських зустрічей, розваг та буремних нічних розмов. Підлітки багато пили, обговорювали знайомих дівчат, складали плани на майбутнє. Вони хотіли добре сколихнути село цим літом. Так і вийшло. 
- Пригоди. Без них життя не має сенсу. Ми мусимо зробити це літо незабутнім. Я казав минулого разу: треба думати і планувати свій відрив, - хлопець спустошив келих. Напій був матьорим, міцним. - Так, Верхівка - забите, пришелепкувате село, але тут стільки можливостей для нас. Непочатий край. Кажу вам. Навчіться думати, як я. 
Хлопець зробив ще один гіркий ковток. Його очі запалали вогнем. 
Далі пішли розмови про Ганьку, Тамілку, Лізку й городську Світлану. Гуляки визначалися, кому яка краля до вподоби. Розпускали чутки, вдосталь обвішувалися брехнею. 
- Яке, яке навіжене село! - один з затятих друзяк не міг вгамувати сміху. - Чекай, зараз скажу, - реготливий живіт не давав виповзти словам на волю. - Про цього, нікчемного... Вітрильника! Чули?
На мить над старим парком зависла тиша. Хлопці не відразу второпали, про що патякнув друг. 
- А-а, це страшило те, - нарешті ввімкнулась підтримка компанії. 
- Ну так, усі бояться якогось там Вітрильника, якого ані трохи й не існує, - хлопчина знов зайшовся сміхом. 
- Людям нема чого робити - вони й граються в страшилки. 
- Дурня то все. Все, що не можна побачити, зрозуміти ось цим, - хлопак постукав по своїй голові, - цілковита маячня, не інакше. 
- Кому налити? Налітай, добра в нас багато!
Була розлита ще одна пляшка міцного. П'яні підлітки не відразу помітили змін, від яких раптом завмерло все навколо. Вони пригубили ще декілька разів, аж потім...
- Що коїться з деревами? 
Віття неначе сказилося - зашуміло, розхиталось до неба. Повітря стало нестерпно холодним. 
- І справді. 
- Здійнялась буря - не смертельно. Час вшиватися звідси, - лідер хуліганів закликав всіх до спокою.
Та проблеми розросталися на очах. Невідома сила вразила хлопака, який ще хвилину тому лопався від сміху. Він зробився сам не свій. Почав збуджено дихати, хаотично кружляти, немов боротися з нашестям невидимої мари. 
- Ей, що сталося?
Юнець не зважав на знайомі голоси. Його мутило і розхитувало. Обличчя розтягувалось вздовж. А потім він просто закляк – став до всього байдужим, загадково відсторонився від світу.
- Наче восковий, - троє нічних посіпак впритул наблизились до химерного друга. 
- Ти чуєш чи ні? Ходімо з цього клятого місця, - лідер гурту добряче смикнув нещасливця за руку. 
- Гм-м-м, - від нього зійшло глухе приречене ревіння. Обличчя налилось трав'яним відтінком. Чорні плями всіяли безвольну шкіру. Круглий, наляканий погляд то вмикався, то вимикався. 
- Та що ж це таке? - промовив господар вечірки тихіше. 
Вітер набирав потугів. Гілки дерев так колошматили своє листя, що за лічені секунди залишалися повністю голими. Грудки землі влучали в відкриті ділянки ніг, роздряпуючи хлопцям шкіру до крові. 
Бідний химерник знов заворушився. Він почав вирувати в хижому, темному танці. Заходивсь піднімати п'ятірні в такт моторошному вітру.
- Тікаємо! - скомандував лідер горе-компанії. - Йому не поможем, так рятуймось самі!
Та хлопцям було вготоване особливе послання, вони мали залишатися на місцях. 
Темрява бликнула силуетом широкого капелюха. Скрючений ніс показався в нічному кошмарі. Беззахисний підліток з трав'яним обличчям раптом почав говорити. З його горла прорізався чужорідний голос. Спочатку низький, шиплячий:
- Час відвідати вітрила. - А потім високий, завиваючий: - Або попрощатися з життям.

Верить

Верить – значит, поддерживать жизнь: в отношениях, проектах, мечтах. Иметь будущее, чувствовать стук своего сердца, пребывать в живом потоке.
Твои слова не прозвучат убедительно, если сам в них не веришь. Твою ложь простить легче, если сам веришь в нее.
Без веры яркий, перспективный проект превращается в пустышку. Вера притягивает конечный успех. Она – зерно, из которого произрастает все в нашем мире. Начавший строить дом сперва в уме возводит крепкое здание.
Верить – значит, идти до конца, не бояться неизведанного.
Вера насыщает красками блеклые дни, без нее существовать невыносимо.
http://ostanivka.com/v-verit-ne-boyatsya-neizvedannogo/

суббота, 15 июля 2017 г.

Книжка для Матвея



Сделала сыну Матвею именную книгу с увлекательными сказками и красивенными картинками. Несколько лет она просто лежала на полке, а недавно бабушка стала читать ее внуку. Очень понравилось! Матвей в деталях запоминает и пересказчывает сюжет историй, приключения героев, просит прочесть еще. Как же это приятно, ведь речь идет о моих собственных сказках) Главный читатель их оценил) #книжкадляматвея

среда, 12 июля 2017 г.

In Victory

Мені приділив увагу християнський мегапортал In Victory. Це дуже приємно.
http://www.invictory.com/news/story-66675.html
 
#invictory #news #salova #christianmusic

Чудовиська

ЖаДідове хропіння зводило з розуму, хоча раніше не звертав на нього уваги. Сну чомусь не було. Дивні відчуття - густе, наче хмара, повітря. Схопився з ліжка, стягнув літню ковдру та пішов на веранду, де було значно тихіше. Я мусив заснути, хай там що. Годинник вистукував стіни, старий холодильник ревів, та все ж таки тут було спокійніше. Я не помітив, як перейшов у вир сну. Відразу потрапив в кайдани - полон тягучих кошмарів. Привиди заповнили будинок, я відчував їх нутром. Багато, зовсім поруч. З невидимими, але страхітливими мордами. «Вони дивляться прямо на мене? Насміхаються? Чому вони такі сміливі? Навіщо прийшли?» Мигнув чорний силует – дивне хиже створіння в шляпі з широкими полями. З'явилося лиш на мить, але міцно вкарбувалося в пам'ять. Це був він, без сумнівів – Вітрильник. Влучив в саме серце. Я розплющив очі. Ввесь спітнів. Я відчував присутність монстрів так само сильно, як і вві сні. Вони заповнювали кімнату - хижі, темні потвори... Я зробив те, що першим спало на думку. Вигукнув, як того навчав дідусь: "Я дитя Остромисла! Проти мене безсила темрява!" Жахи розвіялись. Поступово. Немов не хотіли йти, але мусили. Я повернувся в кімнату й заснув. Спав до самого ранку. Чудовиська не чіпали мене.

Ostanivka


Я вбираюсь у дощ

Я вбираюсь у дощ - цілковиту стихію,
Знов нагряне потоп - так бо серце воліє. 
Най потоки рясні душу й тіло вмивають. 
Досить жити вві сні, переводити хмари.
Хай звільниться душа і засяє прозоро
Діамантом роси, золотою сльозою.

Гітара

Гарного настрою та чудового самопочуття! Моя "Гітара"
Повна версія альбому: 
https://www.youtube.com/watch?v=duGx6sRFGnk&t=1048s

Отзвуки луны

Я распрощался с иллюзией. Но часто, глядя на звезды, снова увлекался накатывающей ностальгией. Ночь становилась знамением встречи, огни небес пробуждали чудеса. В сумерках объятий оживала сказка, подаренная нам двоим. Воскресала мечта, озаряющая тьму изумрудами, тянущимся взглядом, не требующим слов и пояснений.
Сола, ты разорвала цепи безволья. Нырнув в отзвуки луны, впитала неразбавленное счастье. О, как к лицу тебе блеск созвездий! Любовь, скрываемая в каждом жесте, пылающих глазах… Твой нежный голос накрывает волной, а легкое эхо накатывается песчинками комет. Стук шагов распыляется, создавая необъяснимую феерию. Мы дожидаемся упоительного рассвета. Беремся за руки под россыпью огней.

понедельник, 3 июля 2017 г.

"Охотник с Уолл-стрит" (Family man)

Что происходит с сердцем, когда становишься родителем? Что случается? Как это назвать? Когда ребенок переворачивает мировоззрение. Становится главной причиной решений и поступков. Его потребности - на первый план. Его царапинка - объект пристального внимания. Его не видно пол минуты - сердце вздрагивает, еще секунд десять - твевожно щемит. На спящего малыша смотреть бесконечно, молиться об устроенной судьбе, защите от холода жизни. Не узнавать себя: плакать от внезапной тяжелой мысли, содрогаться от малейшей тревоги о ребенке. Трястись над живым сокровищем, дарить время и душу, понимать, что время быстротечно. Любить. Разрываться и порой эмоционально сжиматься до невозможности. Делать все для крохи. Лишь бы ребенку хорошо. Лишь бы, как можно лучше. Не подавать виду в сложностях, скрывать боль и слезы. Показывать силу, даже в момент слабости. Так что же происходит с сердцем, когда любишь до изнеможения? Когда в горле комок, и тяжело дышать. Когда родитель готов отдать сердце, сделать все, что нужно для блага ребенка. Когда он понимает, как ничтожны человеческие силы и... молится.
Мысли, навеянные потрясающим во всех смыслах фильмом "Охотник с Уолл-стрит" (Family man), фильмом о приоритетах жизни, непростом, выжимающим горячие слезы и задевающим глубины души фильмом о родных, самых важных Людях. #familyman #охотниксуоллстрит