Це було зі мною...
Я
гралась із сонячним зайчиком, дивуючись його спритності. На мить здалося, що
він вміє сміятися і розповідати забавні історії.
Я
ступала по піску жовтогарячої пустелі, залишаючи за собою глибокі
впадини-сліди. Я сипала цей пісок крізь пальці, він був гарячим і блискучим,
іскристим і могутнім. Я подумала про силу стихії.
Я
ніжно торкалася квітки, жовтих пелюстків, обсипаних срібним пилком. Я
захоплювалася тонким запахом, що пробуджує в серці забуту мелодію кохання. Я
боялася нашкодити, адже квітка була такою тендітною... Вона випромінювала так
багато життя, безмірно дарувала тепло, розповідала щось дуже приємне і по праву
називалася даром Небес. "Бережи свої пелюсточки, маленьке диво! Нехай
холод ніколи не дістане тебе! Проживи своє довге життя, утілення
прекрасного!"
Я
проходила крізь фонтани. Багатоголосе дзюрчання поглинуло всі інші звуки. Світ
зосередився на падаючій воді. Хіба це не цікаво?
Я
говорила з зірками. Вони здалися сумними і мудрими, древніми і всезнаючими.
Вони - кращі хранителі таємниць, заповітних людських секретів, пов'язаних з
нестримною радістю і болем, незбагненним збігом обставин, похмурими думками,
закоханістю, яка чарує, легкістю душі, а також невідворотною втратою, сльозами
смарагдових очей, тихими кроками, загадковим свистом, безхмарним щастям і шепотінням
вітру. Я задумалася: "Як багато знають зірки!"
Я
вдивлялася у світ нічних вулиць, що блимають безліччю вогників. Спалахи кружляли
перед очима, зливаючись в одну мерехтливу кулю, що оберталася і кликала до
себе. Відблиски, різнобарвні відлуння нічного калейдоскопу, наче хотіли сказати:
"Це наш світ, наша музика, фанк і джаз, зоряний блюз. Тут виконують соло
інструменти сутінок, тут вирує своє життя, насичене краплинним рухом. Танцюй з
нами запальний танець, послухайся голосу вогнів..."
Як же прекрасно, що все це було зі мною!
Очень зацепили слова писательницы с трагической судьбой, которая перенесла бесчисленное количество операций, она достойна восхищения:
