суббота, 16 сентября 2017 г.

Скриня

Він взяв скриню, розписану дитячими карлючками. Остромисл випустив у світ дещо особливе - літаючі білосніжні статуетки, що оживали просто на очах. Невеличкі, з контурами золота. Дитячі силуети з добрими, усміхненими очима. Світлими обличчями. Руками, дбайливо тримаючими білі олівці. Ті чудасії величались промовцями. 
- Мемуари напишемо згодом, - підняв погляд Остромисл.
- Так! Так-так-так, - заклекотіли пискляві голосочки.
- Розгортається боротьба. Ми мусимо зупинити накопичення попелу. Чи готова моя команда?
- Так, капітане, - сколихнулась малеча, а далі розпочала... множитись. Миттєво. Враз десятки перетворились в сотні, а сотні - в тисячі.
- Військо є, - підсумував Остромисл. - Наш ворог - Вітрильник, володар пронизливих, скрипучих вітрів. Його вгамує ця штука.
Він дістав невеличку подушку. Розколошматив, аби повилазило пір'я й рясно здійнялося до неба.
- Воно зупинить найпалкіші пориви шторму. Навіє вагомий, глибинний спокій...
Поки пір'їнки кружляли в томних завитках повітря, Остромисл запалював ліхтар - розсипав чергове диво сотнею променистих вогників.
- Влаштуємо миготливе свято в царстві смерті! - проголосив пан.
- А-ах! - підхопили промовці. - Сві-тла му-зика. Симфо-нія жи-ття.
І спрямувались догори живі ноти - звуки славної, небаченої зброї.
- Ліхтар палає. Не гаймо часу, малюки! - скріпився духом Остромисл. - Покінчимо врешті з буревієм!

вторник, 5 сентября 2017 г.

Легкость

Сейчас как будто в моих руках ничего нет, но ощущаю себя безмерно богатой. По идее должна лишиться сил, но чувствую мощный их прилив. Удивительно: мне велено печалиться, но я смеюсь. Рисую очертания нового. Готовлюсь к сокрушительному выдоху, ощущая кайфовую легкость. Хватаю невидимую реальность, бросаю вызов судьбе, утверждаясь в победе. Кричу продолжительно, просторно. Живу. Живу, насыщая легкие до предела.

среда, 16 августа 2017 г.

Химерна хатина

- Чи є тут хто? - обережно окликнув хлопець. 
- Агов! - подала голос Тиня. 
- Там хтось є. Всередині. Чую шарудіння... ходімо. 
Невчасні гості заступили поріг. 
- Сердешнику? О… Вибачте за турботу.
Малі позадкували до дверей. Раптова поява господаря-дивака злякала їх.
Кістляві, замащені землею руки. Крива незрозуміла посмішка. Занадто витягнутий ніс. Засалені зуби й пошарпане вбрання…
"Він точно божевільний", - промайнуло в головах друзів.
- Що це?
Дикий погляд сконцентрувався на зачерствілому молоці.
- Ні, не знімайте кришки!
- Ага-га-га, - по кімнаті пронісся сморід.
- Нестерпно, - не витримавши, Тиня вибігла надвір.
- Молоко зіпсувалось, - Радик намагався зловити навіжений погляд. - Його не варто вживати.
Та химерник не зважав на поради. З юродивою усмішкою він поховав весь сморід в собі, враз висьорбавши посірілий напій.
- Га-га-уга, - господар закусив в'язкими згустками.
- О ні, - Радика передбачувано знудило.
"Що сталося з бідолахою? – здригались думки хлопця. - Від чого він так здичавів? Раніше ж був цілком нормальним…"
- Га-га-уга, - лиш це лунало в занедбаних часом кімнатах.
Приручені мурахи на столі. Всіяна брудом підлога. Мотлох, розкиданий по закутках. Смердючі, скуйовджені доріжки. Запах цвілі.
"Як це печально".
- Чого дітки бажали? - хазяїн помешкання, здається, опанував себе.
- Розпитати про цей знак, - вчасно повернулася Тиня. – Ось, - вона простягнула невеличкий клаптик паперу.
- Це що є, дівчино? - ввічливо промовив дивак.
- Важливий символ, - відповів Радик. – Ви малювали його на скелях. Звідки про нього знаєте? Це ж не проста писанина…
- Так. Непроста... – Сердешник замешкався. - Писанина? – його погляд замайорів іскрами. - Га-ха-гуу...
- Знову втрачає глузд, – переглянулись друзі. - Невчасно...
- Я покажу! - різкий шиплячий голос обдав відвідувачів крижаним холодом.
- Тікаймо звідси! - запанікувала дівчина. - Будь-ласка, - кругле обличчя вмить стало блідим.
Та Радик не відпускав важливої нагоди.
- Що саме ви покажете? Місце, де побачили ієрогліф?
- Так! - проричало повітря.
- Ходімо! Тут коїться щось страшне! - волала Тиня. - Нам не місце...
- Коли? – хлопець не втрачав рішучості. - Сердешнику, коли ви покажете мені?!
- Опівночі, - вогняний погляд запалювався з потойбічних глибин. – Зустрінемось біля кручі.

пятница, 4 августа 2017 г.

Сонце в долонях

Полюбляю християнські пісні - легкі світлі псалми, від яких надихається душа. "Бог, сонце в Твоїх долонях"

среда, 2 августа 2017 г.

Непроханий гість

- Не поспішай, - заговорив непроханий відвідувач. Кольорові шати розповзлися по скрипучій підлозі. Лице, викрашене в біле, робило незнайомця схожим на циркового блазня. 
"Дивні конуси на плечах. За кого він себе має?"
- Ти хотіла зустрітися з Остромислом? - шиплячий голос висмоктувався з огидно скуйовдженої посмішки. - Розсікати поміж хвиль на диво-кораблі? - продовжував самозванець. - Так от, ніхто не знає мореходу Червоної квітки ліпше за мене, бо ж я його капітан. Перед тобою славнозвісний пан - насолоджуйся сяйвом моменту.
Нічний гість доторкнувся до ліжка Тині. Квадратна кімната вмить затаїла стіни - розчинила у затисках темряви. Розширила свої кордони та налилася синім безкраїм морем.
Голограма. Винахідливий ілюзіоніст розмалював картину дівочої уяви. Очам заспаної Тині відкрився красень-корабель, точно такий, як на малюнку в улюбленій книжці. Юна мандрівниця приєдналась до морських пасажирів, стала на омріяну палубу, розгойдалась хвилями, та...
- Це не може бути правдою.
Кімната знову набула колишніх розмірів. Ліжко поглинуло силует корабельного чуда.
- Так не відбувається в реальному житті. Диво не буває безпричинним. Остромисл завжди діє розумно - про це написано у книзі.
Тиню закрутили сумніви. Серце чомусь ввімкнуло тривожний сигнал.
- Ти шукаєш причин? - білі, злегка страхітливі зуби розплелися в грайливій усмішці. Очі нічного візитора невпинно пускали бісики. - Моя ж розумниця! Все мовиш вірно. Уважно читаєш - звісно, так і надалі роби. Послухай: ти боролась за правду, виступала проти лихих чудовиськ, хотіла врятувати друзів, вірно? Тепер маєш нагороду, - чудасій невміло скрутив кумедний реверанс. - Хочеш зробити своє ім'я великим? Хочеш назавжди розпрощатися з жалюгідним існуванням? Стати моєю помічницею? Ми сколихнемо не лише Верхівку - весь світ затріпоче від нашої єдності. Дитинко...
Повітря, як у казці, раптом засяяло золотом. Дивовижна річ вмить захопила погляд Тині.
- Золотий компас, - закохано промовила мрійниця. - Без сумніву, справжній.
Затаїла подих, вивчаючи велетенські фігури-стрілки та майстерно вирізьблені знакові літери.
- Він ще прекрасніший, ніж я уявляла! Дякую, о великий Остромисле!
Серце вибивало тривожний ритм, але дівчина більш не зважала на це.
- Звісно. Я зроблю все, що ви скажете.
- Це найкращий вибір, - краєчки розфарбованого рота залились пінистою слиною. - Ти розкажеш друзям про компас?
- Так.
- Покличеш їх у наймогутнішу команду?
- Так.
- Добре. Ніхто з них не пожалкує. Ти віриш, дитя?
- Т...
Гучний дзвін, виїдаючий мозок. Прямо з компаса. Дзвін, запрограмований руйнувати хибні ілюзії. Поглинати сторонні звуки та знищувати отруйні завитки зла.
"Настирний дзвін - попередження про фальшивку", - Тиня згадала слова особливої книги.
- Та як же тебе вимкнути?! - нічний гість все корчився муками. - Який скажений звук - мої вуха не витримують! Невже? Нарешті.
Компас затих. Викритий лицемір протер спітніле чоло.