Це було зі мною

Це було зі мною...

Я гралась із сонячним зайчиком, дивуючись його спритності. На мить здалося, що він вміє сміятися і розповідати забавні історії.

Я ступала по піску жовтогарячої пустелі, залишаючи за собою глибокі впадини-сліди. Я сипала цей пісок крізь пальці, він був гарячим і блискучим, іскристим і могутнім. Я подумала про силу стихії.

Я ніжно торкалася квітки, жовтих пелюстків, обсипаних срібним пилком. Я захоплювалася тонким запахом, що пробуджує в серці забуту мелодію кохання. Я боялася нашкодити, адже квітка була такою тендітною... Вона випромінювала так багато життя, безмірно дарувала тепло, розповідала щось дуже приємне і по праву називалася даром Небес. "Бережи свої пелюсточки, маленьке диво! Нехай холод ніколи не дістане тебе! Проживи своє довге життя, утілення прекрасного!"

Я проходила крізь фонтани. Багатоголосе дзюрчання поглинуло всі інші звуки. Світ зосередився на падаючій воді. Хіба це не цікаво?

Я говорила з зірками. Вони здалися сумними і мудрими, древніми і всезнаючими. Вони - кращі хранителі таємниць, заповітних людських секретів, пов'язаних з нестримною радістю і болем, незбагненним збігом обставин, похмурими думками, закоханістю, яка чарує, легкістю душі, а також невідворотною втратою, сльозами смарагдових очей, тихими кроками, загадковим свистом, безхмарним щастям і шепотінням вітру. Я задумалася: "Як багато знають зірки!"

Я вдивлялася у світ нічних вулиць, що блимають безліччю вогників. Спалахи кружляли перед очима, зливаючись в одну мерехтливу кулю, що оберталася і кликала до себе. Відблиски, різнобарвні відлуння нічного калейдоскопу, наче хотіли сказати: "Це наш світ, наша музика, фанк і джаз, зоряний блюз. Тут виконують соло інструменти сутінок, тут вирує своє життя, насичене краплинним рухом. Танцюй з нами запальний танець, послухайся голосу вогнів..."

Як же прекрасно, що все це було зі мною!