Холодноярська Проща

Наомі, фест

День Незалежності України

Двойной кофе

NAOMI - Двойной кофе

Химерна хатина

- Чи є тут хто? - обережно окликнув хлопець. 

- Агов! - подала голос Тиня. 
- Там хтось є. Всередині. Чую шарудіння... ходімо. 
Невчасні гості заступили поріг. 
- Сердешнику? О… Вибачте за турботу.
Малі позадкували до дверей. Раптова поява господаря-дивака злякала їх.
Кістляві, замащені землею руки. Крива незрозуміла посмішка. Занадто витягнутий ніс. Засалені зуби й пошарпане вбрання…
"Він точно божевільний", - промайнуло в головах друзів.
- Що це?
Дикий погляд сконцентрувався на зачерствілому молоці.
- Ні, не знімайте кришки!
- Ага-га-га, - по кімнаті пронісся сморід.
- Нестерпно, - не витримавши, Тиня вибігла надвір.
- Молоко зіпсувалось, - Радик намагався зловити навіжений погляд. - Його не варто вживати.
Та химерник не зважав на поради. З юродивою усмішкою він поховав весь сморід в собі, враз висьорбавши посірілий напій.
- Га-га-уга, - господар закусив в'язкими згустками.
- О ні, - Радика передбачувано знудило.
"Що сталося з бідолахою? – здригались думки хлопця. - Від чого він так здичавів? Раніше ж був цілком нормальним…"
- Га-га-уга, - лиш це лунало в занедбаних часом кімнатах.
Приручені мурахи на столі. Всіяна брудом підлога. Мотлох, розкиданий по закутках. Смердючі, скуйовджені доріжки. Запах цвілі.
"Як це печально".
- Чого дітки бажали? - хазяїн помешкання, здається, опанував себе.
- Розпитати про цей знак, - вчасно повернулася Тиня. – Ось, - вона простягнула невеличкий клаптик паперу.
- Це що є, дівчино? - ввічливо промовив дивак.
- Важливий символ, - відповів Радик. – Ви малювали його на скелях. Звідки про нього знаєте? Це ж не проста писанина…
- Так. Непроста... – Сердешник замешкався. - Писанина? – його погляд замайорів іскрами. - Га-ха-гуу...
- Знову втрачає глузд, – переглянулись друзі. - Невчасно...
- Я покажу! - різкий шиплячий голос обдав відвідувачів крижаним холодом.
- Тікаймо звідси! - запанікувала дівчина. - Будь-ласка, - кругле обличчя вмить стало блідим.
Та Радик не відпускав важливої нагоди.
- Що саме ви покажете? Місце, де побачили ієрогліф?
- Так! - проричало повітря.
- Ходімо! Тут коїться щось страшне! - волала Тиня. - Нам не місце...
- Коли? – хлопець не втрачав рішучості. - Сердешнику, коли ви покажете мені?!
- Опівночі, - вогняний погляд запалювався з потойбічних глибин. – Зустрінемось біля кручі.

Ше фест

NAOMI Ше фест, просвітницька галявина

Ше фест

NAOMI, Ше фест

Сонце в долонях

Полюбляю християнські пісні - легкі світлі псалми, від яких надихається душа. "Бог, сонце в Твоїх долонях"

Непроханий гість

- Не поспішай, - заговорив непроханий відвідувач. Кольорові шати розповзлися по скрипучій підлозі. Лице, викрашене в біле, робило незнайомця схожим на циркового блазня. 
"Дивні конуси на плечах. За кого він себе має?"
- Ти хотіла зустрітися з Остромислом? - шиплячий голос висмоктувався з огидно скуйовдженої посмішки. - Розсікати поміж хвиль на диво-кораблі? - продовжував самозванець. - Так от, ніхто не знає мореходу Червоної квітки ліпше за мене, бо ж я його капітан. Перед тобою славнозвісний пан - насолоджуйся сяйвом моменту.
Нічний гість доторкнувся до ліжка Тині. Квадратна кімната вмить затаїла стіни - розчинила у затисках темряви. Розширила свої кордони та налилася синім безкраїм морем.
Голограма. Винахідливий ілюзіоніст розмалював картину дівочої уяви. Очам заспаної Тині відкрився красень-корабель, точно такий, як на малюнку в улюбленій книжці. Юна мандрівниця приєдналась до морських пасажирів, стала на омріяну палубу, розгойдалась хвилями, та...
- Це не може бути правдою.
Кімната знову набула колишніх розмірів. Ліжко поглинуло силует корабельного чуда.
- Так не відбувається в реальному житті. Диво не буває безпричинним. Остромисл завжди діє розумно - про це написано у книзі.
Тиню закрутили сумніви. Серце чомусь ввімкнуло тривожний сигнал.
- Ти шукаєш причин? - білі, злегка страхітливі зуби розплелися в грайливій усмішці. Очі нічного візитора невпинно пускали бісики. - Моя ж розумниця! Все мовиш вірно. Уважно читаєш - звісно, так і надалі роби. Послухай: ти боролась за правду, виступала проти лихих чудовиськ, хотіла врятувати друзів, вірно? Тепер маєш нагороду, - чудасій невміло скрутив кумедний реверанс. - Хочеш зробити своє ім'я великим? Хочеш назавжди розпрощатися з жалюгідним існуванням? Стати моєю помічницею? Ми сколихнемо не лише Верхівку - весь світ затріпоче від нашої єдності. Дитинко...
Повітря, як у казці, раптом засяяло золотом. Дивовижна річ вмить захопила погляд Тині.
- Золотий компас, - закохано промовила мрійниця. - Без сумніву, справжній.
Затаїла подих, вивчаючи велетенські фігури-стрілки та майстерно вирізьблені знакові літери.
- Він ще прекрасніший, ніж я уявляла! Дякую, о великий Остромисле!
Серце вибивало тривожний ритм, але дівчина більш не зважала на це.
- Звісно. Я зроблю все, що ви скажете.
- Це найкращий вибір, - краєчки розфарбованого рота залились пінистою слиною. - Ти розкажеш друзям про компас?
- Так.
- Покличеш їх у наймогутнішу команду?
- Так.
- Добре. Ніхто з них не пожалкує. Ти віриш, дитя?
- Т...
Гучний дзвін, виїдаючий мозок. Прямо з компаса. Дзвін, запрограмований руйнувати хибні ілюзії. Поглинати сторонні звуки та знищувати отруйні завитки зла.
"Настирний дзвін - попередження про фальшивку", - Тиня згадала слова особливої книги.
- Та як же тебе вимкнути?! - нічний гість все корчився муками. - Який скажений звук - мої вуха не витримують! Невже? Нарешті.
Компас затих. Викритий лицемір протер спітніле чоло.

Писати. Щастя

О, як я обожнюю писати! І як скучила за неповторним драйвом, коли подобається те, що виходить "з пера". Коли думка вільно тече. Коли слово чіпляється за інше слово, й текст хутко наростає абзацами. Коли гадки не маєш, як далі закрутиться сюжет - просто потехеньку нанизуєш описи-діалоги-події. Оголюєш серце, вичерпуєш напій душі, виливаєш останні, найцінніші краплини, щоби невдовзі знову сповнитись свіжістю. Вигинаєш несподівані крюки пригод, й дивуєшся сам собі: "Ти ба, непогано вийшло!" Легенька посмішка з'являється на обличчі. Така тоненька - письменницька. Запалена нетлінним вогником зсередини. А далі лиш стає цікавіше. Незавершене письмо починає кликати. Манити розчерком пера, волати: "Агов! Ну агов же ж, розпускається квітка твого новітнього послання! Вперед, бо це потрібно тобі. Й, повір, потрібно буде людям". Сідаєш за писанину. А до цього постійно про неї думаєш. В голові розгортаються епопеї. Найкраще - коли не можеш зупинитися. Відчуваєш: "Ще є запас. Вичерпуй, не залишай на завтра. Наступного дня все зміниться. Віддай свій максимум сьогодні". Віддаєш. Ні грама про це не жалкуєш. Ростиш свою дитяту. Плекаєш дарунком слова. 
Письмо добігає кінця. Творчість перетворюється в цілковиту насолоду. Драйв наростає. Шнурочки сюжету сплітаються ідеально. "Евріка!" - тексти немов пишуться самі по собі. "І де беруться ці думки та ідеї? Невже це все від мене?" Щастя.

Морехід Остромисла

Про морехід Остромисла та нічні пригоди мрійниці Тині #натхненняписати
Тиня гортала сторінки старої, потріпаної книги, що пахла величчю. "Такі великі літери, - думала двічина. - Закручений шрифт, приємний на дотик папір". Вона любила такі книги, гортала з захопленням. Надавала свободу уяві. Відчувала написане серцем, мандрувала у часі та просторі разом з кожною яскравою ілюстрацією. 
Корабель Остромисла. Той, що безстрашно пронизує хвилі. Надихається світлим вітром. Легким, що несе благословіння. Корма прикрашена дивовижним зображенням яскравої квітки. Цей корабель завжди приносить надію. Трюм завантажений незвіданими подарунками, що невдовзі стануть життєвими чудесами. Дари вготовані знедоленим, які не втратили віри й любові. Беззахисним, які продовжують цінувати життя та триматись за нього. Тим, хто зіткнувся з образою, несправедливістю, та не перестав плекати в душі добро.
Тиня мріяла одного чудесного дня побачити морехід Остромисла. Вона уявляла, як стрімко мчить у такт хвилям на дивовижному судні, радісно посміхається, милуючись різноманіттям вод та вбираючи в душу голоси вільних просторів. Бездонні океани - очі дівчини виблискували затишком книги. Час наодинці з собою був теплим, незабутньо-казковим.
- Золотий компас.
Нова розкішна ілюстрація видавалась об'ємною. Дивовижна річ миттєво прикувала до себе проникливий погляд. 

- Золотий компас вказує вірний шлях, допомагає відрізнити істинність від підробки, нагадує про головне, прояснює думки.
Тиня проводила пальчиками по витонченим стрілкам, немов крутила їх, змінюючи курс з заходу на схід, з півночі на південь. Намагалась запам'ятати запах диво-фарб. "Хто зна, може, колись, я зможу побачити цю особливу річ, доторкнутися, випробувати чудесні можливості, - зітхала мрійниця. - Якби в мене була ця штука, лишень вона - це було б цілковите щастя. Якби з усієї книги великий Остромисл дозволив обрати всього один незвичайний дар, я попросила б золотий компас..."
Моторошний стукіт в віконне скло перервав світлі роздуми. Настирний, багатократний, немов дріб старого гороху. Від нього кров застигала в жилах. Дівчина принишкла. Серце збуджено відбивало ритм.
"Хто це може бути?"
Жодних варіантів в голові. Так стукати міг тільки чужак.
Можливо, лавандове палахкотіння світильника приманило сторонній погляд. Але, хто б наважився на беззмістовний нічний візит?
"Хто?"
Тиня обережно вдивлялася в нічне скло. Важко було щось розгледіти. Ніякого руху. Підозріла тиша. І...
- Ах!!!
В очах раптом потьмяніло. Тіло зм'якло, руки звело судомою. Різкий ворожий рух обдав холодом зсередини. Силует за вікном, що не мав обличчя, насмерть перелякав книжкову дослідницю. Незвідане ввірвалось в затишний дім, так що від страху дівчина не наважувалася навіть дихнути.
"Що зараз буде?", - шалена напруга відчувалася в усьому тілі. Тиня дослуховувалась до гудіння вітру.