То була бесідка в старому сільському парку, недалеко від кладовища. З плином років територія померлих тіл все більше розросталася, аж поки парк не став її частиною. Хлопцям цей факт не здавався лячним. Бесідка служила звичайним місцем хуліганських зустрічей, розваг та буремних нічних розмов. Підлітки багато пили, обговорювали знайомих дівчат, складали плани на майбутнє. Вони хотіли добре сколихнути село цим літом. Так і вийшло. - Пригоди. Без них життя не має сенсу. Ми мусимо зробити це літо незабутнім. Я казав минулого разу: треба думати і планувати свій відрив, - хлопець спустошив келих. Напій був матьорим, міцним. - Так, Верхівка - забите, пришелепкувате село, але тут стільки можливостей для нас. Непочатий край. Кажу вам. Навчіться думати, як я.
Хлопець зробив ще один гіркий ковток. Його очі запалали вогнем.
Далі пішли розмови про Ганьку, Тамілку, Лізку й городську Світлану. Гуляки визначалися, кому яка краля до вподоби. Розпускали чутки, вдосталь обвішувалися брехнею.
- Яке, яке навіжене село! - один з затятих друзяк не міг вгамувати сміху. - Чекай, зараз скажу, - реготливий живіт не давав виповзти словам на волю. - Про цього, нікчемного... Вітрильника! Чули?
На мить над старим парком зависла тиша. Хлопці не відразу второпали, про що патякнув друг.
- А-а, це страшило те, - нарешті ввімкнулась підтримка компанії.
- Ну так, усі бояться якогось там Вітрильника, якого ані трохи й не існує, - хлопчина знов зайшовся сміхом.
- Людям нема чого робити - вони й граються в страшилки.
- Дурня то все. Все, що не можна побачити, зрозуміти ось цим, - хлопак постукав по своїй голові, - цілковита маячня, не інакше.
- Кому налити? Налітай, добра в нас багато!
Була розлита ще одна пляшка міцного. П'яні підлітки не відразу помітили змін, від яких раптом завмерло все навколо. Вони пригубили ще декілька разів, аж потім...
- Що коїться з деревами?
Віття неначе сказилося - зашуміло, розхиталось до неба. Повітря стало нестерпно холодним.
- І справді.
- Здійнялась буря - не смертельно. Час вшиватися звідси, - лідер хуліганів закликав всіх до спокою.
Та проблеми розросталися на очах. Невідома сила вразила хлопака, який ще хвилину тому лопався від сміху. Він зробився сам не свій. Почав збуджено дихати, хаотично кружляти, немов боротися з нашестям невидимої мари.
- Ей, що сталося?
Юнець не зважав на знайомі голоси. Його мутило і розхитувало. Обличчя розтягувалось вздовж. А потім він просто закляк – став до всього байдужим, загадково відсторонився від світу.
- Наче восковий, - троє нічних посіпак впритул наблизились до химерного друга.
- Ти чуєш чи ні? Ходімо з цього клятого місця, - лідер гурту добряче смикнув нещасливця за руку.
- Гм-м-м, - від нього зійшло глухе приречене ревіння. Обличчя налилось трав'яним відтінком. Чорні плями всіяли безвольну шкіру. Круглий, наляканий погляд то вмикався, то вимикався.
- Та що ж це таке? - промовив господар вечірки тихіше.
Вітер набирав потугів. Гілки дерев так колошматили своє листя, що за лічені секунди залишалися повністю голими. Грудки землі влучали в відкриті ділянки ніг, роздряпуючи хлопцям шкіру до крові.
Бідний химерник знов заворушився. Він почав вирувати в хижому, темному танці. Заходивсь піднімати п'ятірні в такт моторошному вітру.
- Тікаємо! - скомандував лідер горе-компанії. - Йому не поможем, так рятуймось самі!
Та хлопцям було вготоване особливе послання, вони мали залишатися на місцях.
Темрява бликнула силуетом широкого капелюха. Скрючений ніс показався в нічному кошмарі. Беззахисний підліток з трав'яним обличчям раптом почав говорити. З його горла прорізався чужорідний голос. Спочатку низький, шиплячий:
- Час відвідати вітрила. - А потім високий, завиваючий: - Або попрощатися з життям.
