Вечер на море

Вечер на море. Распахнутое деревянное окно с противомоскитной сеткой. Приятная прохлада. Негромкие фоновые сверчки. Соседская музыка - интересный кавер "Кукушки" Цоя. Уличные разговоры. Доносящийся издалека шум волн. И снова сверчки-сверчки. 
Музыка затихает. Волны накатывают отчетливей. Я чувствую, что люблю. Эту жизнь, внезапный ностальгический порыв. Люблю быть в это время именно в этом месте. Чувствовать. Вспоминать. Говорить со своею душой. И любить. До головокружения. Жизнь. Бога.

Сільські моторошні пригоди

То була бесідка в старому сільському парку, недалеко від кладовища. З плином років територія померлих тіл все більше розросталася, аж поки парк не став її частиною. Хлопцям цей факт не здавався лячним. Бесідка служила звичайним місцем хуліганських зустрічей, розваг та буремних нічних розмов. Підлітки багато пили, обговорювали знайомих дівчат, складали плани на майбутнє. Вони хотіли добре сколихнути село цим літом. Так і вийшло. 
- Пригоди. Без них життя не має сенсу. Ми мусимо зробити це літо незабутнім. Я казав минулого разу: треба думати і планувати свій відрив, - хлопець спустошив келих. Напій був матьорим, міцним. - Так, Верхівка - забите, пришелепкувате село, але тут стільки можливостей для нас. Непочатий край. Кажу вам. Навчіться думати, як я. 
Хлопець зробив ще один гіркий ковток. Його очі запалали вогнем. 
Далі пішли розмови про Ганьку, Тамілку, Лізку й городську Світлану. Гуляки визначалися, кому яка краля до вподоби. Розпускали чутки, вдосталь обвішувалися брехнею. 
- Яке, яке навіжене село! - один з затятих друзяк не міг вгамувати сміху. - Чекай, зараз скажу, - реготливий живіт не давав виповзти словам на волю. - Про цього, нікчемного... Вітрильника! Чули?
На мить над старим парком зависла тиша. Хлопці не відразу второпали, про що патякнув друг. 
- А-а, це страшило те, - нарешті ввімкнулась підтримка компанії. 
- Ну так, усі бояться якогось там Вітрильника, якого ані трохи й не існує, - хлопчина знов зайшовся сміхом. 
- Людям нема чого робити - вони й граються в страшилки. 
- Дурня то все. Все, що не можна побачити, зрозуміти ось цим, - хлопак постукав по своїй голові, - цілковита маячня, не інакше. 
- Кому налити? Налітай, добра в нас багато!
Була розлита ще одна пляшка міцного. П'яні підлітки не відразу помітили змін, від яких раптом завмерло все навколо. Вони пригубили ще декілька разів, аж потім...
- Що коїться з деревами? 
Віття неначе сказилося - зашуміло, розхиталось до неба. Повітря стало нестерпно холодним. 
- І справді. 
- Здійнялась буря - не смертельно. Час вшиватися звідси, - лідер хуліганів закликав всіх до спокою.
Та проблеми розросталися на очах. Невідома сила вразила хлопака, який ще хвилину тому лопався від сміху. Він зробився сам не свій. Почав збуджено дихати, хаотично кружляти, немов боротися з нашестям невидимої мари. 
- Ей, що сталося?
Юнець не зважав на знайомі голоси. Його мутило і розхитувало. Обличчя розтягувалось вздовж. А потім він просто закляк – став до всього байдужим, загадково відсторонився від світу.
- Наче восковий, - троє нічних посіпак впритул наблизились до химерного друга. 
- Ти чуєш чи ні? Ходімо з цього клятого місця, - лідер гурту добряче смикнув нещасливця за руку. 
- Гм-м-м, - від нього зійшло глухе приречене ревіння. Обличчя налилось трав'яним відтінком. Чорні плями всіяли безвольну шкіру. Круглий, наляканий погляд то вмикався, то вимикався. 
- Та що ж це таке? - промовив господар вечірки тихіше. 
Вітер набирав потугів. Гілки дерев так колошматили своє листя, що за лічені секунди залишалися повністю голими. Грудки землі влучали в відкриті ділянки ніг, роздряпуючи хлопцям шкіру до крові. 
Бідний химерник знов заворушився. Він почав вирувати в хижому, темному танці. Заходивсь піднімати п'ятірні в такт моторошному вітру.
- Тікаємо! - скомандував лідер горе-компанії. - Йому не поможем, так рятуймось самі!
Та хлопцям було вготоване особливе послання, вони мали залишатися на місцях. 
Темрява бликнула силуетом широкого капелюха. Скрючений ніс показався в нічному кошмарі. Беззахисний підліток з трав'яним обличчям раптом почав говорити. З його горла прорізався чужорідний голос. Спочатку низький, шиплячий:
- Час відвідати вітрила. - А потім високий, завиваючий: - Або попрощатися з життям.

Верить

Верить – значит, поддерживать жизнь: в отношениях, проектах, мечтах. Иметь будущее, чувствовать стук своего сердца, пребывать в живом потоке.

Твои слова не прозвучат убедительно, если сам в них не веришь. Твою ложь простить легче, если сам веришь в нее.

Без веры яркий, перспективный проект превращается в пустышку. Вера притягивает конечный успех. Она – зерно, из которого произрастает все в нашем мире. Начавший строить дом сперва в уме возводит крепкое здание.

Верить – значит, идти до конца, не бояться неизведанного.

Вера насыщает красками блеклые дни, без нее существовать невыносимо.

http://ostanivka.com/v-verit-ne-boyatsya-neizvedannogo/

Книжка для Матвея

Сделала сыну Матвею именную книгу с увлекательными сказками и красивенными картинками. Несколько лет она просто лежала на полке, а недавно бабушка стала читать ее внуку. Очень понравилось! Матвей в деталях запоминает и пересказчывает сюжет историй, приключения героев, просит прочесть еще. Как же это приятно, ведь речь идет о моих собственных сказках) Главный читатель их оценил) #книжкадляматвея

Naomi - Спи, мала

Лірична та прониклива "Спи, мала" #naomi #song #relax

In Victory

Мені приділив увагу християнський мегапортал In Victory. Це дуже приємно.
http://www.invictory.com/news/story-66675.html
 #invictory #news #salova #christianmusic

Чудовиська

ЖаДідове хропіння зводило з розуму, хоча раніше не звертав на нього уваги. Сну чомусь не було. Дивні відчуття - густе, наче хмара, повітря. Схопився з ліжка, стягнув літню ковдру та пішов на веранду, де було значно тихіше. Я мусив заснути, хай там що. Годинник вистукував стіни, старий холодильник ревів, та все ж таки тут було спокійніше. Я не помітив, як перейшов у вир сну. Відразу потрапив в кайдани - полон тягучих кошмарів. Привиди заповнили будинок, я відчував їх нутром. Багато, зовсім поруч. З невидимими, але страхітливими мордами. «Вони дивляться прямо на мене? Насміхаються? Чому вони такі сміливі? Навіщо прийшли?» Мигнув чорний силует – дивне хиже створіння в шляпі з широкими полями. З'явилося лиш на мить, але міцно вкарбувалося в пам'ять. Це був він, без сумнівів – Вітрильник. Влучив в саме серце. Я розплющив очі. Ввесь спітнів. Я відчував присутність монстрів так само сильно, як і вві сні. Вони заповнювали кімнату - хижі, темні потвори... Я зробив те, що першим спало на думку. Вигукнув, як того навчав дідусь: "Я дитя Остромисла! Проти мене безсила темрява!" Жахи розвіялись. Поступово. Немов не хотіли йти, але мусили. Я повернувся в кімнату й заснув. Спав до самого ранку. Чудовиська не чіпали мене.

Ostanivka

Я вбираюсь у дощ

Я вбираюсь у дощ - цілковиту стихію,

Знов нагряне потоп - так бо серце воліє. 
Най потоки рясні душу й тіло вмивають. 
Досить жити вві сні, переводити хмари.
Хай звільниться душа і засяє прозоро
Діамантом роси, золотою сльозою.

Гітара

Гарного настрою та чудового самопочуття! Моя "Гітара":)
Повна версія альбому: https://www.youtube.com/watch?v=duGx6sRFGnk&t=1048s