Скриня

Він взяв скриню, розписану дитячими карлючками. Остромисл випустив у світ дещо особливе - літаючі білосніжні статуетки, що оживали просто на очах. Невеличкі, з контурами золота. Дитячі силуети з добрими, усміхненими очима. Світлими обличчями. Руками, дбайливо тримаючими білі олівці. Ті чудасії величались промовцями. 
- Мемуари напишемо згодом, - підняв погляд Остромисл.
- Так! Так-так-так, - заклекотіли пискляві голосочки.
- Розгортається боротьба. Ми мусимо зупинити накопичення попелу. Чи готова моя команда?
- Так, капітане, - сколихнулась малеча, а далі розпочала... множитись. Миттєво. Враз десятки перетворились в сотні, а сотні - в тисячі.
- Військо є, - підсумував Остромисл. - Наш ворог - Вітрильник, володар пронизливих, скрипучих вітрів. Його вгамує ця штука.
Він дістав невеличку подушку. Розколошматив, аби повилазило пір'я й рясно здійнялося до неба.
- Воно зупинить найпалкіші пориви шторму. Навіє вагомий, глибинний спокій...
Поки пір'їнки кружляли в томних завитках повітря, Остромисл запалював ліхтар - розсипав чергове диво сотнею променистих вогників.
- Влаштуємо миготливе свято в царстві смерті! - проголосив пан.
- А-ах! - підхопили промовці. - Сві-тла му-зика. Симфо-нія жи-ття.
І спрямувались догори живі ноти - звуки славної, небаченої зброї.
- Ліхтар палає. Не гаймо часу, малюки! - скріпився духом Остромисл. - Покінчимо врешті з буревієм!

Непроханий гість

- Не поспішай, - заговорив непроханий відвідувач. Кольорові шати розповзлися по скрипучій підлозі. Лице, викрашене в біле, робило незнайомця схожим на циркового блазня. 
"Дивні конуси на плечах. За кого він себе має?"
- Ти хотіла зустрітися з Остромислом? - шиплячий голос висмоктувався з огидно скуйовдженої посмішки. - Розсікати поміж хвиль на диво-кораблі? - продовжував самозванець. - Так от, ніхто не знає мореходу Червоної квітки ліпше за мене, бо ж я його капітан. Перед тобою славнозвісний пан - насолоджуйся сяйвом моменту.
Нічний гість доторкнувся до ліжка Тині. Квадратна кімната вмить затаїла стіни - розчинила у затисках темряви. Розширила свої кордони та налилася синім безкраїм морем.
Голограма. Винахідливий ілюзіоніст розмалював картину дівочої уяви. Очам заспаної Тині відкрився красень-корабель, точно такий, як на малюнку в улюбленій книжці. Юна мандрівниця приєдналась до морських пасажирів, стала на омріяну палубу, розгойдалась хвилями, та...
- Це не може бути правдою.
Кімната знову набула колишніх розмірів. Ліжко поглинуло силует корабельного чуда.
- Так не відбувається в реальному житті. Диво не буває безпричинним. Остромисл завжди діє розумно - про це написано у книзі.
Тиню закрутили сумніви. Серце чомусь ввімкнуло тривожний сигнал.
- Ти шукаєш причин? - білі, злегка страхітливі зуби розплелися в грайливій усмішці. Очі нічного візитора невпинно пускали бісики. - Моя ж розумниця! Все мовиш вірно. Уважно читаєш - звісно, так і надалі роби. Послухай: ти боролась за правду, виступала проти лихих чудовиськ, хотіла врятувати друзів, вірно? Тепер маєш нагороду, - чудасій невміло скрутив кумедний реверанс. - Хочеш зробити своє ім'я великим? Хочеш назавжди розпрощатися з жалюгідним існуванням? Стати моєю помічницею? Ми сколихнемо не лише Верхівку - весь світ затріпоче від нашої єдності. Дитинко...
Повітря, як у казці, раптом засяяло золотом. Дивовижна річ вмить захопила погляд Тині.
- Золотий компас, - закохано промовила мрійниця. - Без сумніву, справжній.
Затаїла подих, вивчаючи велетенські фігури-стрілки та майстерно вирізьблені знакові літери.
- Він ще прекрасніший, ніж я уявляла! Дякую, о великий Остромисле!
Серце вибивало тривожний ритм, але дівчина більш не зважала на це.
- Звісно. Я зроблю все, що ви скажете.
- Це найкращий вибір, - краєчки розфарбованого рота залились пінистою слиною. - Ти розкажеш друзям про компас?
- Так.
- Покличеш їх у наймогутнішу команду?
- Так.
- Добре. Ніхто з них не пожалкує. Ти віриш, дитя?
- Т...
Гучний дзвін, виїдаючий мозок. Прямо з компаса. Дзвін, запрограмований руйнувати хибні ілюзії. Поглинати сторонні звуки та знищувати отруйні завитки зла.
"Настирний дзвін - попередження про фальшивку", - Тиня згадала слова особливої книги.
- Та як же тебе вимкнути?! - нічний гість все корчився муками. - Який скажений звук - мої вуха не витримують! Невже? Нарешті.
Компас затих. Викритий лицемір протер спітніле чоло.

Писати. Щастя

О, як я обожнюю писати! І як скучила за неповторним драйвом, коли подобається те, що виходить "з пера". Коли думка вільно тече. Коли слово чіпляється за інше слово, й текст хутко наростає абзацами. Коли гадки не маєш, як далі закрутиться сюжет - просто потехеньку нанизуєш описи-діалоги-події. Оголюєш серце, вичерпуєш напій душі, виливаєш останні, найцінніші краплини, щоби невдовзі знову сповнитись свіжістю. Вигинаєш несподівані крюки пригод, й дивуєшся сам собі: "Ти ба, непогано вийшло!" Легенька посмішка з'являється на обличчі. Така тоненька - письменницька. Запалена нетлінним вогником зсередини. А далі лиш стає цікавіше. Незавершене письмо починає кликати. Манити розчерком пера, волати: "Агов! Ну агов же ж, розпускається квітка твого новітнього послання! Вперед, бо це потрібно тобі. Й, повір, потрібно буде людям". Сідаєш за писанину. А до цього постійно про неї думаєш. В голові розгортаються епопеї. Найкраще - коли не можеш зупинитися. Відчуваєш: "Ще є запас. Вичерпуй, не залишай на завтра. Наступного дня все зміниться. Віддай свій максимум сьогодні". Віддаєш. Ні грама про це не жалкуєш. Ростиш свою дитяту. Плекаєш дарунком слова. 
Письмо добігає кінця. Творчість перетворюється в цілковиту насолоду. Драйв наростає. Шнурочки сюжету сплітаються ідеально. "Евріка!" - тексти немов пишуться самі по собі. "І де беруться ці думки та ідеї? Невже це все від мене?" Щастя.

Морехід Остромисла

Про морехід Остромисла та нічні пригоди мрійниці Тині #натхненняписати
Тиня гортала сторінки старої, потріпаної книги, що пахла величчю. "Такі великі літери, - думала двічина. - Закручений шрифт, приємний на дотик папір". Вона любила такі книги, гортала з захопленням. Надавала свободу уяві. Відчувала написане серцем, мандрувала у часі та просторі разом з кожною яскравою ілюстрацією. 
Корабель Остромисла. Той, що безстрашно пронизує хвилі. Надихається світлим вітром. Легким, що несе благословіння. Корма прикрашена дивовижним зображенням яскравої квітки. Цей корабель завжди приносить надію. Трюм завантажений незвіданими подарунками, що невдовзі стануть життєвими чудесами. Дари вготовані знедоленим, які не втратили віри й любові. Беззахисним, які продовжують цінувати життя та триматись за нього. Тим, хто зіткнувся з образою, несправедливістю, та не перестав плекати в душі добро.
Тиня мріяла одного чудесного дня побачити морехід Остромисла. Вона уявляла, як стрімко мчить у такт хвилям на дивовижному судні, радісно посміхається, милуючись різноманіттям вод та вбираючи в душу голоси вільних просторів. Бездонні океани - очі дівчини виблискували затишком книги. Час наодинці з собою був теплим, незабутньо-казковим.
- Золотий компас.
Нова розкішна ілюстрація видавалась об'ємною. Дивовижна річ миттєво прикувала до себе проникливий погляд. 

- Золотий компас вказує вірний шлях, допомагає відрізнити істинність від підробки, нагадує про головне, прояснює думки.
Тиня проводила пальчиками по витонченим стрілкам, немов крутила їх, змінюючи курс з заходу на схід, з півночі на південь. Намагалась запам'ятати запах диво-фарб. "Хто зна, може, колись, я зможу побачити цю особливу річ, доторкнутися, випробувати чудесні можливості, - зітхала мрійниця. - Якби в мене була ця штука, лишень вона - це було б цілковите щастя. Якби з усієї книги великий Остромисл дозволив обрати всього один незвичайний дар, я попросила б золотий компас..."
Моторошний стукіт в віконне скло перервав світлі роздуми. Настирний, багатократний, немов дріб старого гороху. Від нього кров застигала в жилах. Дівчина принишкла. Серце збуджено відбивало ритм.
"Хто це може бути?"
Жодних варіантів в голові. Так стукати міг тільки чужак.
Можливо, лавандове палахкотіння світильника приманило сторонній погляд. Але, хто б наважився на беззмістовний нічний візит?
"Хто?"
Тиня обережно вдивлялася в нічне скло. Важко було щось розгледіти. Ніякого руху. Підозріла тиша. І...
- Ах!!!
В очах раптом потьмяніло. Тіло зм'якло, руки звело судомою. Різкий ворожий рух обдав холодом зсередини. Силует за вікном, що не мав обличчя, насмерть перелякав книжкову дослідницю. Незвідане ввірвалось в затишний дім, так що від страху дівчина не наважувалася навіть дихнути.
"Що зараз буде?", - шалена напруга відчувалася в усьому тілі. Тиня дослуховувалась до гудіння вітру.

Сільські моторошні пригоди

То була бесідка в старому сільському парку, недалеко від кладовища. З плином років територія померлих тіл все більше розросталася, аж поки парк не став її частиною. Хлопцям цей факт не здавався лячним. Бесідка служила звичайним місцем хуліганських зустрічей, розваг та буремних нічних розмов. Підлітки багато пили, обговорювали знайомих дівчат, складали плани на майбутнє. Вони хотіли добре сколихнути село цим літом. Так і вийшло. 
- Пригоди. Без них життя не має сенсу. Ми мусимо зробити це літо незабутнім. Я казав минулого разу: треба думати і планувати свій відрив, - хлопець спустошив келих. Напій був матьорим, міцним. - Так, Верхівка - забите, пришелепкувате село, але тут стільки можливостей для нас. Непочатий край. Кажу вам. Навчіться думати, як я. 
Хлопець зробив ще один гіркий ковток. Його очі запалали вогнем. 
Далі пішли розмови про Ганьку, Тамілку, Лізку й городську Світлану. Гуляки визначалися, кому яка краля до вподоби. Розпускали чутки, вдосталь обвішувалися брехнею. 
- Яке, яке навіжене село! - один з затятих друзяк не міг вгамувати сміху. - Чекай, зараз скажу, - реготливий живіт не давав виповзти словам на волю. - Про цього, нікчемного... Вітрильника! Чули?
На мить над старим парком зависла тиша. Хлопці не відразу второпали, про що патякнув друг. 
- А-а, це страшило те, - нарешті ввімкнулась підтримка компанії. 
- Ну так, усі бояться якогось там Вітрильника, якого ані трохи й не існує, - хлопчина знов зайшовся сміхом. 
- Людям нема чого робити - вони й граються в страшилки. 
- Дурня то все. Все, що не можна побачити, зрозуміти ось цим, - хлопак постукав по своїй голові, - цілковита маячня, не інакше. 
- Кому налити? Налітай, добра в нас багато!
Була розлита ще одна пляшка міцного. П'яні підлітки не відразу помітили змін, від яких раптом завмерло все навколо. Вони пригубили ще декілька разів, аж потім...
- Що коїться з деревами? 
Віття неначе сказилося - зашуміло, розхиталось до неба. Повітря стало нестерпно холодним. 
- І справді. 
- Здійнялась буря - не смертельно. Час вшиватися звідси, - лідер хуліганів закликав всіх до спокою.
Та проблеми розросталися на очах. Невідома сила вразила хлопака, який ще хвилину тому лопався від сміху. Він зробився сам не свій. Почав збуджено дихати, хаотично кружляти, немов боротися з нашестям невидимої мари. 
- Ей, що сталося?
Юнець не зважав на знайомі голоси. Його мутило і розхитувало. Обличчя розтягувалось вздовж. А потім він просто закляк – став до всього байдужим, загадково відсторонився від світу.
- Наче восковий, - троє нічних посіпак впритул наблизились до химерного друга. 
- Ти чуєш чи ні? Ходімо з цього клятого місця, - лідер гурту добряче смикнув нещасливця за руку. 
- Гм-м-м, - від нього зійшло глухе приречене ревіння. Обличчя налилось трав'яним відтінком. Чорні плями всіяли безвольну шкіру. Круглий, наляканий погляд то вмикався, то вимикався. 
- Та що ж це таке? - промовив господар вечірки тихіше. 
Вітер набирав потугів. Гілки дерев так колошматили своє листя, що за лічені секунди залишалися повністю голими. Грудки землі влучали в відкриті ділянки ніг, роздряпуючи хлопцям шкіру до крові. 
Бідний химерник знов заворушився. Він почав вирувати в хижому, темному танці. Заходивсь піднімати п'ятірні в такт моторошному вітру.
- Тікаємо! - скомандував лідер горе-компанії. - Йому не поможем, так рятуймось самі!
Та хлопцям було вготоване особливе послання, вони мали залишатися на місцях. 
Темрява бликнула силуетом широкого капелюха. Скрючений ніс показався в нічному кошмарі. Беззахисний підліток з трав'яним обличчям раптом почав говорити. З його горла прорізався чужорідний голос. Спочатку низький, шиплячий:
- Час відвідати вітрила. - А потім високий, завиваючий: - Або попрощатися з життям.

Книжка для Матвея

Сделала сыну Матвею именную книгу с увлекательными сказками и красивенными картинками. Несколько лет она просто лежала на полке, а недавно бабушка стала читать ее внуку. Очень понравилось! Матвей в деталях запоминает и пересказчывает сюжет историй, приключения героев, просит прочесть еще. Как же это приятно, ведь речь идет о моих собственных сказках) Главный читатель их оценил) #книжкадляматвея

In Victory

Мені приділив увагу християнський мегапортал In Victory. Це дуже приємно.
http://www.invictory.com/news/story-66675.html
 #invictory #news #salova #christianmusic

Чудовиська

ЖаДідове хропіння зводило з розуму, хоча раніше не звертав на нього уваги. Сну чомусь не було. Дивні відчуття - густе, наче хмара, повітря. Схопився з ліжка, стягнув літню ковдру та пішов на веранду, де було значно тихіше. Я мусив заснути, хай там що. Годинник вистукував стіни, старий холодильник ревів, та все ж таки тут було спокійніше. Я не помітив, як перейшов у вир сну. Відразу потрапив в кайдани - полон тягучих кошмарів. Привиди заповнили будинок, я відчував їх нутром. Багато, зовсім поруч. З невидимими, але страхітливими мордами. «Вони дивляться прямо на мене? Насміхаються? Чому вони такі сміливі? Навіщо прийшли?» Мигнув чорний силует – дивне хиже створіння в шляпі з широкими полями. З'явилося лиш на мить, але міцно вкарбувалося в пам'ять. Це був він, без сумнівів – Вітрильник. Влучив в саме серце. Я розплющив очі. Ввесь спітнів. Я відчував присутність монстрів так само сильно, як і вві сні. Вони заповнювали кімнату - хижі, темні потвори... Я зробив те, що першим спало на думку. Вигукнув, як того навчав дідусь: "Я дитя Остромисла! Проти мене безсила темрява!" Жахи розвіялись. Поступово. Немов не хотіли йти, але мусили. Я повернувся в кімнату й заснув. Спав до самого ранку. Чудовиська не чіпали мене.

На радио

На Черкасском Областном Радио. Программа, посвященная сборнику "ПТИЦА".  #книгоноша #межавторскийпроект

"Птица"

Уже издана "Птица", внутри которой есть и мой рассказик))))) Не дождусь, когда смогу подержать сокровище в руках. 
_____
Сборник содержит рассказы 19-ти авторов на русском и украинском языках.

Твої сліди

Часи, епохи, періоди, покоління... До нас діяло багато геніїв і, напевно, будуть діяти після нас. І раніше люди закохувалися, дивилися на світ сяючим поглядом, проходили крізь сезони життя, робили висновки, наставляли своїх дітей, і… відходили.

Кожне життя унікальне. Не існує шаблонів з великої, але простої причини – свободи вибору. Це і захоплює, і лякає відповідальністю.

Не ми залежимо від долі, а вона від нас, нашого погляду крізь вікно душі. Яке воно: потріскане, мутне  чи яскраве, прикрашене квітучими вазонами, ретельно вимите, осяяне сонцем? Саме це визначає якість життя. Ми маємо власну волю, але думаємо, що обмежені непохитними кордонами. Плетемося за більшістю, забуваючи, що вірним є вузький шлях. Придушуємо в собі те, що по-справжньому цінне, розвиваючи примітивність, втрачаючи життєвий подих. Можливо, саме тому наші сни втратили фарби?

Герої свого часу діяли інакше. Девіз їхніх вчинків так і звучав: "Інакше", "По-іншому". Бо ж рухатися за течією завжди легше, але... так не зустріти нового себе.

Олена Салова "Ми давно не літали уві сні"

Авторские книги

Алена Салова. Авторские книги

http://alenasalova.uaprom.net/

Теплі Історії. Він і Вона

Моя розповідь у збірці "Теплі Історії. Він і Вона"

Прочитати розповідь:http://alenasalova.blogspot.com/2014/11/blog-post_24.html

Издательство «Книгоноша» запустило проект «Притчи 21 века»

Рада быть участником данного проекта!

Киевское издательство «Книгоноша» запустило межавторский проект христианских писателей из Украины, Казахстана, США и других стран «Притчи 21 века», сообщает Мегапортал IN VICTORY

Писателям-новичкам

О Проекте "Притчи XXI века" 

Розыгрыш

Розыгрыш   ссылка
У вас есть возможность выиграть все книги, вышедшие в издательстве "Книгоноша", авторов Владимира Имакаева, Анатолия Шкарина, Алексея Декань.

Призовой фонд:

1-е место: 5 книг. 

"Мирателус" Владимира Имакаева, 

"Чистая сила", "Планета блох" Анатолия Шкарина

"Силуэты", "Смеющийся сокол" Алексея Декань.

2-е место: 3 #книги.

"Мирателус", "Чистая Сила", "Смеющийся сокол"

3-е место: 1 книга. Любая книга из списка на выбор.

Для участия вам нужно выполнить следующие действия:

1) быть участником страницы "Притчи XXI века"https://www.facebook.com/21Proverbs

2) сделать перепост этой записи

3) лайкнуть этот пост и поставить + в комментарии.

-----

Все 3 победителя будут определены 2 сентября через сайт random-org

Если до 4 сентября победитель не выходит на связь, его приз передается следующему участнику.

Для жителей Украины все призовые книги будут доставлены за счет издательства по адресу проживания. Жители других стран смогут получить те же книги в электронном виде по e-mail в удобном формате.

Следите за новостями.      ссылка

Наш день

Наш день. Это особый период, сезон и эпоха… потому что родились мы. 

Почему исчезают «полетные» сны? Потому что начинаем воспринимать себя мелочными, малозначащими, в отличие от детей, которые думают, что мир вращается вокруг них, что они – центр вселенной. Подобные мысли нельзя назвать плохими. Эгоизм непохвален, но осознание собственной значимости и неотъемлемого достоинства, своей великой ценности как человека – очень важно и необходимо каждому из нас.

Не только свадьба или выпускной вечер, или празднование карьерных успехов являются моментами нашего сияния, внутреннего подъема и блеска. Не только в праздники жизнь хороша, но – каждый день. Постоянно имеется множество поводов улыбнуться, произнести добрые слова, поблагодарить Бога за солнце над головой, еще раз погрузившись в свое счастье.

Через нас проходят много  возможностей, позволяющих изменить жизнь к лучшему, воскресить забытую атмосферу чуда, преобразить окружающий мир. Почему же мы не видим их? Часто идем, опустив голову вниз, даже не думая взглянуть на небеса. Прочно вбиваем в разум то, что жизнь – горькая штука, мрачная и лукавая. Всем своим видом показываем, что окоченели душою.

Нет, не в жизненных сложностях потерялись яркие сны. Сложности имеются всегда – но проблема не в плохих условиях и не в тесных обстоятельствах. Корни находятся не вне, а внутри.

Каждый раз, когда мы «ломались», приняв решение поверить лжи, опускали руки, шли на темный компромисс, сдавались, превращая свои сердца в твердый камень, мы обменивали безмятежные полеты на ночные кошмары. Мы теряли детские  сновидения и вместе с ними – веру в чудеса.

Наша проблема не в том, что в где-то не сложился путь, но в «черном» выборе, именуемом грехом. Он украл прежних нас, заменил правду обманом. Но можно возвратить все на круги своя – и начать следует с поворотного решения.

Из рассказа "Мы давно не летали во сне"

Город, расставляющий сети

Еще один "мемуарчик" из Нового Романа...

Город, кующий злые замыслы. С виду непримечательный. Обычный… на первый взгляд. Почему же сгущается небо? Затягивается. Пронзает пространство яркими вспышками – громким огненным взглядом, принося разрушение и знаменуя «Темное Начало».
Город, затаивший дыхание. Он скрывает немыслимые тайны. Умело. Мастерски. Покрывается черной мантией, маскируясь под «жилище ангелов». Он прячет наваждение, раздавая обещания исцеленных ран...

В воздухе застыло грозное послание. Скоро Все Начнется. Мелкие умы не выдержат напряжения – такого не бывало ранее. Это правление «Темной Власти».

Город, расставляющий сети, раскрывающий пасть. Он смеется в ответ мольбам о пощаде, складывает белые простыни в грязные шкатулки. Точит острые зубы, кривит отвратительные гримасы, издавая удушливый запах смерти…

Обычная жизнь: работа, разговоры, семейный круговорот? Какая иллюзия! Люди пытаются защититься, игнорируя грозное послание, избегая привкуса ночи. Но… не удастся. Скоро все узнают о том, что не приходило на ум. Это взбудоражит сознание и вызовет приступ агонии.

Притчи 21 века

Притчи 21 века – это межавторский проект писателей из Украины, Казахстана, США и других стран. Проект организован киевским издательством «Книгоноша».
Цель проекта – создание сборников рассказов абсолютно разных жанров и тематики. На страницах сборника вас ожидают такие жанры как – триллер, детектив, романтика, нравоучительные миниатюры, пейзажная лирика, фантастика. Авторы будут поднимать социальные и бытовые темы.
В проекте принимают участие как известные, так и новые авторы. Целевая аудитория самая разная, ведь авторы не похожи друг на друга.

Новый роман

Вернулась к написанию "заброшенного" романа. И это большая радость! Больше года рукописи пролежали на полке, ожидая своего часа. И вот, дело пошло... Привожу небольшой отрывочек: 

Она сидела у реки, купаясь в лучах ласкового солнца. Спрятавшись в траве, вдыхая пьянящий запах, она слушала пенье птиц и ненавязчивый шум воды, колыхаемой ветром. Солнце, цветущая зелень, птицы и прозрачная вода – наверное, совершенное сочетание изображения и звука…

Она окружила себя красотой, но душевной лёгкости была лишена. Произошло нечто, ранившее открытое сердце. Она чувствовала себя обманутой, отвергнутой и преданной. Она так и не смогла понять всего до конца. Ком застрял в горле. Не получалось даже выплакаться. Нет, в её случае не была замешана безответная любовь, и речь не идёт о потере близкого человека. Однако сердце стонало, обременившись тяжестью невысказанной боли…