Писати. Щастя

О, як я обожнюю писати! І як скучила за неповторним драйвом, коли подобається те, що виходить "з пера". Коли думка вільно тече. Коли слово чіпляється за інше слово, й текст хутко наростає абзацами. Коли гадки не маєш, як далі закрутиться сюжет - просто потехеньку нанизуєш описи-діалоги-події. Оголюєш серце, вичерпуєш напій душі, виливаєш останні, найцінніші краплини, щоби невдовзі знову сповнитись свіжістю. Вигинаєш несподівані крюки пригод, й дивуєшся сам собі: "Ти ба, непогано вийшло!" Легенька посмішка з'являється на обличчі. Така тоненька - письменницька. Запалена нетлінним вогником зсередини. А далі лиш стає цікавіше. Незавершене письмо починає кликати. Манити розчерком пера, волати: "Агов! Ну агов же ж, розпускається квітка твого новітнього послання! Вперед, бо це потрібно тобі. Й, повір, потрібно буде людям". Сідаєш за писанину. А до цього постійно про неї думаєш. В голові розгортаються епопеї. Найкраще - коли не можеш зупинитися. Відчуваєш: "Ще є запас. Вичерпуй, не залишай на завтра. Наступного дня все зміниться. Віддай свій максимум сьогодні". Віддаєш. Ні грама про це не жалкуєш. Ростиш свою дитяту. Плекаєш дарунком слова. 
Письмо добігає кінця. Творчість перетворюється в цілковиту насолоду. Драйв наростає. Шнурочки сюжету сплітаються ідеально. "Евріка!" - тексти немов пишуться самі по собі. "І де беруться ці думки та ідеї? Невже це все від мене?" Щастя.