Про морехід Остромисла та нічні пригоди мрійниці Тині #натхненняписати
Тиня гортала сторінки старої, потріпаної книги, що пахла величчю. "Такі великі літери, - думала двічина. - Закручений шрифт, приємний на дотик папір". Вона любила такі книги, гортала з захопленням. Надавала свободу уяві. Відчувала написане серцем, мандрувала у часі та просторі разом з кожною яскравою ілюстрацією.
Корабель Остромисла. Той, що безстрашно пронизує хвилі. Надихається світлим вітром. Легким, що несе благословіння. Корма прикрашена дивовижним зображенням яскравої квітки. Цей корабель завжди приносить надію. Трюм завантажений незвіданими подарунками, що невдовзі стануть життєвими чудесами. Дари вготовані знедоленим, які не втратили віри й любові. Беззахисним, які продовжують цінувати життя та триматись за нього. Тим, хто зіткнувся з образою, несправедливістю, та не перестав плекати в душі добро.
Тиня мріяла одного чудесного дня побачити морехід Остромисла. Вона уявляла, як стрімко мчить у такт хвилям на дивовижному судні, радісно посміхається, милуючись різноманіттям вод та вбираючи в душу голоси вільних просторів. Бездонні океани - очі дівчини виблискували затишком книги. Час наодинці з собою був теплим, незабутньо-казковим.
- Золотий компас.
Нова розкішна ілюстрація видавалась об'ємною. Дивовижна річ миттєво прикувала до себе проникливий погляд.
- Золотий компас вказує вірний шлях, допомагає відрізнити істинність від підробки, нагадує про головне, прояснює думки.
Тиня проводила пальчиками по витонченим стрілкам, немов крутила їх, змінюючи курс з заходу на схід, з півночі на південь. Намагалась запам'ятати запах диво-фарб. "Хто зна, може, колись, я зможу побачити цю особливу річ, доторкнутися, випробувати чудесні можливості, - зітхала мрійниця. - Якби в мене була ця штука, лишень вона - це було б цілковите щастя. Якби з усієї книги великий Остромисл дозволив обрати всього один незвичайний дар, я попросила б золотий компас..."
Моторошний стукіт в віконне скло перервав світлі роздуми. Настирний, багатократний, немов дріб старого гороху. Від нього кров застигала в жилах. Дівчина принишкла. Серце збуджено відбивало ритм.
"Хто це може бути?"
Жодних варіантів в голові. Так стукати міг тільки чужак.
Можливо, лавандове палахкотіння світильника приманило сторонній погляд. Але, хто б наважився на беззмістовний нічний візит?
"Хто?"
Тиня обережно вдивлялася в нічне скло. Важко було щось розгледіти. Ніякого руху. Підозріла тиша. І...
- Ах!!!
В очах раптом потьмяніло. Тіло зм'якло, руки звело судомою. Різкий ворожий рух обдав холодом зсередини. Силует за вікном, що не мав обличчя, насмерть перелякав книжкову дослідницю. Незвідане ввірвалось в затишний дім, так що від страху дівчина не наважувалася навіть дихнути.
"Що зараз буде?", - шалена напруга відчувалася в усьому тілі. Тиня дослуховувалась до гудіння вітру.
Тиня гортала сторінки старої, потріпаної книги, що пахла величчю. "Такі великі літери, - думала двічина. - Закручений шрифт, приємний на дотик папір". Вона любила такі книги, гортала з захопленням. Надавала свободу уяві. Відчувала написане серцем, мандрувала у часі та просторі разом з кожною яскравою ілюстрацією.
Корабель Остромисла. Той, що безстрашно пронизує хвилі. Надихається світлим вітром. Легким, що несе благословіння. Корма прикрашена дивовижним зображенням яскравої квітки. Цей корабель завжди приносить надію. Трюм завантажений незвіданими подарунками, що невдовзі стануть життєвими чудесами. Дари вготовані знедоленим, які не втратили віри й любові. Беззахисним, які продовжують цінувати життя та триматись за нього. Тим, хто зіткнувся з образою, несправедливістю, та не перестав плекати в душі добро.
Тиня мріяла одного чудесного дня побачити морехід Остромисла. Вона уявляла, як стрімко мчить у такт хвилям на дивовижному судні, радісно посміхається, милуючись різноманіттям вод та вбираючи в душу голоси вільних просторів. Бездонні океани - очі дівчини виблискували затишком книги. Час наодинці з собою був теплим, незабутньо-казковим.
- Золотий компас.
Нова розкішна ілюстрація видавалась об'ємною. Дивовижна річ миттєво прикувала до себе проникливий погляд.
Тиня проводила пальчиками по витонченим стрілкам, немов крутила їх, змінюючи курс з заходу на схід, з півночі на південь. Намагалась запам'ятати запах диво-фарб. "Хто зна, може, колись, я зможу побачити цю особливу річ, доторкнутися, випробувати чудесні можливості, - зітхала мрійниця. - Якби в мене була ця штука, лишень вона - це було б цілковите щастя. Якби з усієї книги великий Остромисл дозволив обрати всього один незвичайний дар, я попросила б золотий компас..."
Моторошний стукіт в віконне скло перервав світлі роздуми. Настирний, багатократний, немов дріб старого гороху. Від нього кров застигала в жилах. Дівчина принишкла. Серце збуджено відбивало ритм.
"Хто це може бути?"
Жодних варіантів в голові. Так стукати міг тільки чужак.
Можливо, лавандове палахкотіння світильника приманило сторонній погляд. Але, хто б наважився на беззмістовний нічний візит?
"Хто?"
Тиня обережно вдивлялася в нічне скло. Важко було щось розгледіти. Ніякого руху. Підозріла тиша. І...
- Ах!!!
В очах раптом потьмяніло. Тіло зм'якло, руки звело судомою. Різкий ворожий рух обдав холодом зсередини. Силует за вікном, що не мав обличчя, насмерть перелякав книжкову дослідницю. Незвідане ввірвалось в затишний дім, так що від страху дівчина не наважувалася навіть дихнути.
"Що зараз буде?", - шалена напруга відчувалася в усьому тілі. Тиня дослуховувалась до гудіння вітру.
Комментариев нет:
Отправить комментарий