среда, 27 сентября 2017 г.

Страх

Страх - с ним сталкиваешься неизменно. Это один из самых больших врагов. Боишься того, чего не понимаешь, в чем не уверен. Всплывают картины прошлых неудач. Неприятное ощущение, которого не хотелось бы повторять. Страх заставляет закрываться. Все больше замыкает в тиски. 
Он перечеркивает будущее, так что начинаешь жить прошлым. Не развиваешься. Ощущаешь внутри все меньше жизни. Попадаешь в порочный круг безысходности. 
Придумываешь сотни отмазок. Винишь людей, обстоятельства, боль, неправильные слова, родителей, детей - что угодно. Но на самом деле находишься в плену страха, успевшего разрастись до неимоверных размеров. Раздуться и укорениться. Окончательно убедить тебя в поражении.
Но выход есть. Нужно принять свой вызов. Перешагнуть через боязнь. Иначе дальше идти не получится. Лишь существовать, мучиться и мучить окружающих. Победа в том, чтоб, вопреки страху, делать то, что должен.

четверг, 21 сентября 2017 г.

Действовать

Время творить. Приносить в мир настоящее, отвергать подделку. Влиять, наполнять окружение истинным. Приводить новых «детей», в которых так нуждается общество, закреплять за собой временные вехи. Творить эпохи, закрывая рот всему низкому. Убивать шлак. Являть несокрушимую силу, неоспоримую мощь. Действовать нестандартно, комбинировать тактики. Высвобождать совершенно новый продукт, вызывающий восхищение и, естественно, осуждающее непонимание. Нести свет. Быть «многодетным родителем». Не уставать рождать, наполняя мир яркими отборными плодами с истоками любви.
Время менять окружение. Сотрясать устои, вздымая привычные мысли в головах людей. Беспощадно выбрасывать тонны мусора, оставляя лишь драгоценные перлы. Проводить четкую разницу. Говорить слова, расставлять внятные акценты. Быть точно отлаженным фильтром, откидывающим мелочный сор. Вдыхать жизнь в человеческие души. Быть целебной живительной мазью. Помогать людям становиться новыми, сбрасывать оковы, находить в зеркале новое отражение.
Время действовать. Крепнуть и наводить шорох вокруг себя.

суббота, 16 сентября 2017 г.

Скриня

Він взяв скриню, розписану дитячими карлючками. Остромисл випустив у світ дещо особливе - літаючі білосніжні статуетки, що оживали просто на очах. Невеличкі, з контурами золота. Дитячі силуети з добрими, усміхненими очима. Світлими обличчями. Руками, дбайливо тримаючими білі олівці. Ті чудасії величались промовцями. 
- Мемуари напишемо згодом, - підняв погляд Остромисл.
- Так! Так-так-так, - заклекотіли пискляві голосочки.
- Розгортається боротьба. Ми мусимо зупинити накопичення попелу. Чи готова моя команда?
- Так, капітане, - сколихнулась малеча, а далі розпочала... множитись. Миттєво. Враз десятки перетворились в сотні, а сотні - в тисячі.
- Військо є, - підсумував Остромисл. - Наш ворог - Вітрильник, володар пронизливих, скрипучих вітрів. Його вгамує ця штука.
Він дістав невеличку подушку. Розколошматив, аби повилазило пір'я й рясно здійнялося до неба.
- Воно зупинить найпалкіші пориви шторму. Навіє вагомий, глибинний спокій...
Поки пір'їнки кружляли в томних завитках повітря, Остромисл запалював ліхтар - розсипав чергове диво сотнею променистих вогників.
- Влаштуємо миготливе свято в царстві смерті! - проголосив пан.
- А-ах! - підхопили промовці. - Сві-тла му-зика. Симфо-нія жи-ття.
І спрямувались догори живі ноти - звуки славної, небаченої зброї.
- Ліхтар палає. Не гаймо часу, малюки! - скріпився духом Остромисл. - Покінчимо врешті з буревієм!

вторник, 5 сентября 2017 г.

Легкость

Сейчас как будто в моих руках ничего нет, но ощущаю себя безмерно богатой. По идее должна лишиться сил, но чувствую мощный их прилив. Удивительно: мне велено печалиться, но я смеюсь. Рисую очертания нового. Готовлюсь к сокрушительному выдоху, ощущая кайфовую легкость. Хватаю невидимую реальность, бросаю вызов судьбе, утверждаясь в победе. Кричу продолжительно, просторно. Живу. Живу, насыщая легкие до предела.

среда, 16 августа 2017 г.

Химерна хатина

- Чи є тут хто? - обережно окликнув хлопець. 
- Агов! - подала голос Тиня. 
- Там хтось є. Всередині. Чую шарудіння... ходімо. 
Невчасні гості заступили поріг. 
- Сердешнику? О… Вибачте за турботу.
Малі позадкували до дверей. Раптова поява господаря-дивака злякала їх.
Кістляві, замащені землею руки. Крива незрозуміла посмішка. Занадто витягнутий ніс. Засалені зуби й пошарпане вбрання…
"Він точно божевільний", - промайнуло в головах друзів.
- Що це?
Дикий погляд сконцентрувався на зачерствілому молоці.
- Ні, не знімайте кришки!
- Ага-га-га, - по кімнаті пронісся сморід.
- Нестерпно, - не витримавши, Тиня вибігла надвір.
- Молоко зіпсувалось, - Радик намагався зловити навіжений погляд. - Його не варто вживати.
Та химерник не зважав на поради. З юродивою усмішкою він поховав весь сморід в собі, враз висьорбавши посірілий напій.
- Га-га-уга, - господар закусив в'язкими згустками.
- О ні, - Радика передбачувано знудило.
"Що сталося з бідолахою? – здригались думки хлопця. - Від чого він так здичавів? Раніше ж був цілком нормальним…"
- Га-га-уга, - лиш це лунало в занедбаних часом кімнатах.
Приручені мурахи на столі. Всіяна брудом підлога. Мотлох, розкиданий по закутках. Смердючі, скуйовджені доріжки. Запах цвілі.
"Як це печально".
- Чого дітки бажали? - хазяїн помешкання, здається, опанував себе.
- Розпитати про цей знак, - вчасно повернулася Тиня. – Ось, - вона простягнула невеличкий клаптик паперу.
- Це що є, дівчино? - ввічливо промовив дивак.
- Важливий символ, - відповів Радик. – Ви малювали його на скелях. Звідки про нього знаєте? Це ж не проста писанина…
- Так. Непроста... – Сердешник замешкався. - Писанина? – його погляд замайорів іскрами. - Га-ха-гуу...
- Знову втрачає глузд, – переглянулись друзі. - Невчасно...
- Я покажу! - різкий шиплячий голос обдав відвідувачів крижаним холодом.
- Тікаймо звідси! - запанікувала дівчина. - Будь-ласка, - кругле обличчя вмить стало блідим.
Та Радик не відпускав важливої нагоди.
- Що саме ви покажете? Місце, де побачили ієрогліф?
- Так! - проричало повітря.
- Ходімо! Тут коїться щось страшне! - волала Тиня. - Нам не місце...
- Коли? – хлопець не втрачав рішучості. - Сердешнику, коли ви покажете мені?!
- Опівночі, - вогняний погляд запалювався з потойбічних глибин. – Зустрінемось біля кручі.